Ми збережемо ключові виробництва в Україні, але нам потрібне й дублююче за кордоном – власник та CEO корпорації "Біосфера"

– Судячи з інформації, яка останнім часом надходить від корпорації "Біосфера", зокрема щодо відновлення виробництва окремих продуктів, участі в міжнародних виставках, нижню точку ви вже пройшли. Наскільки це відповідає дійсності, і якщо так, то як зберегти цю позитивну тенденцію?

– Я вхоплюся за ваші слова, що ви підготувалися й мали бомбосховища. Спілкувався з багатьма нашими бізнесменами, які кажуть, що до останнього не вірили в повномасштабну війну, та й влада заспокоювала. Пам'ятаю, як за 7 годин до початку війни відписував зустріч президента з бізнесом, де було сказано, що все буде гаразд, продовжуйте працювати. Я так розумію, що велика запорука вашого сьогоднішнього відносного успіху – це те, що ви готувалися до найгіршого?

– Профільний комітет Верховної Ради вже підтримав відповідний законопроєкт (№7418) про повернення ПДВ та імпортних мит, і начебто в залі його планують ухвалити наступного тижня. А Нацбанк, занепокоєний, зокрема, погіршенням платіжного балансу, навіть пропонує запровадити додатковий імпортний збір. Отже, сподіватимемося, вам стане трохи легше у цьому питанні. До речі, як я розумію, багато мереж іще й перейшли на 2% спрощену систему оподаткування?

– Відмова від відшкодування ПДВ на вас сильно вплинула? Тому що багато експортерів називають це рішення однією з основних проблем, яка вимиває і так дефіцитний оборотний капітал.

– Стосовно доступу до кредитів. Зараз багато говорять, що підвищенням облікової ставки до 25% та ставки за депсертифікатами до 23% Нацбанк убив кредитування. Але, наскільки я знаю, банки й раніше майже не давали кредитів після початку війни, беручи участь переважно лише в держпрограмах, де є державні гарантії або компенсація ставки.

– До Ради зараз вносяться законопроєкти щодо того, щоб списати споживчі кредити, які бралися на майно, тепер знищене війною. Але для бізнесу, який також втратив активи, такого механізму поки що немає. Хоча банки його також просять.

- У вас поки що все виробництво в Україні? Ви сказали про релокацію, але в Летичів та Тернопіль – це все Україна. Той самий Чечьоткін в інтерв'ю "Форбсу" нарікав на те, що у нього все було в Україні і саме тому такий великий удар. Водночас українські бізнеси, які мали якісь активи в Європі, почуваються трохи впевненіше: у МХП заводи у Словенії та інших балканських країнах, у "Метінвесту" після втрати двох базових маріупольських меткомбінатів все одно залишилися заводи в Європі. Якийсь грошовий потік вони генерують, якийсь додатковий ступінь свободи у них є.

- Ви говорили про падіння внутрішнього попиту, засилля імпорту. А заявлені державні та інші програми гуманітарної допомоги, зокрема щодо закупівлі 10 млн продуктових та санітарно-гігієнічних наборів із залученням через "Укрзалізницю"? Ви потрапили до цих програм, намагалися це зробити?

- Питання щодо проведення платежів. Ваше основне виробництво знаходиться у Дніпрі, для багатьох ви компанія з Дніпра.

- Просто чим ближче до лінії фронту, тим більший ризик відмови західних банків працювати та проводити платежі. Наприклад, компанія з Краматорська скаржилася, що західні банки просто не пропускали її платежів, довелося перереєструватися у Києві. Як із цим у Дніпрі?

- Щодо валютного ринку. У вас і експорт, і імпорт, і внутрішній ринок достатньо великі. Яка ваша думка щодо цього: чи потрібно тримати курс гривні чи відпустити?

- Окремий блок питань щодо Росії. Нещодавно нам в агентство надсилали пропозицію написати про "Біосферу", що ось, мовляв, вона не пішла з російського ринку, тому давайте ми їх зараз виведемо "на чисту воду". Щоправда, дані про власність були ще довоєнні, та й про вашу заяву від середини березня про завершення та продаж бізнесу там згадки не було. І все ж із березня вже минуло достатньо часу. На якому етапі зараз перебуває продаж російського бізнесу?

- І, напевно, змінилися споживчі вподобання. Про це, зокрема, і Борис Шестопалов розповідав, який має бізнес у продуктах харчування.

- Розмовляв з Ігорем Мазепою з Concorde Capital. У нього, загалом, один із найпесимістичніших поглядів серед тих, з ким я спілкувався: каже, що це буде повернення кудись на початок 2000-х – кінець 90-х років.

- Уже багато хто розуміє, що ця війна, швидше за все, так швидко не завершиться, як нам усім хочеться. Нещодавно у Давосі я запитував у наших бізнесменів їхній прогноз термінів кінця війни. Андрій Ставніцер із TIS був найбільшим оптимістом, сказавши, що, можливо, цього жовтня. Але потім сам додав, що, напевно, видає бажане за дійсне. А ось Ігор Мазепа вважає, що треба налаштовуватись на кінець наступного року.

- Після години спілкування з вами я розумію, що ви ні на хвилину не втрачали керування з рук, і ваше лідерство зіграло свою важливу роль. Як ви відчуваєте, чи все ви зробили правильно? Чи могли ви десь додати або вже працювали на межі?

Ексклюзивне інтерв'ю власника та CEO корпорації "Біосфера" Андрія Здесенка агентству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Дмитро Кошовий

– Ми працюємо з третього дня війни цілодобово, бо розуміємо величезну відповідальність "Біосфери", адже наша продукція – це товари першої необхідності. Наше виробництво зупинилося лише на день-два, щоб зрозуміти, що відбувається, що зі співробітниками, перегрупуватися. Спочатку запустився ключовий завод "Біосфера КПД" у Дніпрі, потім у Летичеві (Хмельницька обл.), потім у Фастові (Київська обл.), а зараз ми відкрили виробництво вологих серветок у Тернополі.

Отже, у нас наразі працюють чотири виробництва в Україні. Проте працюють вони не як завжди, а з постійними вимушеними переходами персоналу в бомбосховища. Ми ще до війни встигли якісно підготуватися: в нас чітко відпрацьована система основного бомбосховища та кількох альтернативних. Але, на жаль, це сильно впливає на продуктивність, ефективність, собівартість, оскільки під час повітряних тривог персонал іде в укриття, і ми змушені зупиняти виробництво. Плюс через комендантську годину багато працівників – операторів, наладчиків та інших – працюють подобово.

Незважаючи на те, що працюють усі заводи, ми здійснили релокацію основного виробництва у Дніпрі: відкрили виробництво в Тернополі та на 20% збільшили потужності й номенклатуру нашого заводу в Летичеві, бо вони перебувають у більшій безпеці. Також перевезли половину наших логістичних потужностей на захід України, щоб зменшити ризик знищення ракетними ударами.

Крім цього, розпочали виробництво нових продуктів, наприклад вологих рушників "Чиста перемога", якими ми пишаємося. Першу партію повністю віддали на благодійність: на потреби ЗСУ, працівникам "Укрзалізниці" та волонтерам. Незважаючи на велику кількість логістичних розривів, 15 червня почнемо робити товарну партію та продавати. Наразі готуємо до випуску ще низку лінійок нової продукції, яка, як ми відчуваємо, потрібна нашим споживачам. Плюс замовлення із-за кордону. Попри всі складнощі ми працюємо, і я вважаю, що працюємо чудово.

– Судячи з ваших слів, зниження обсягів виробництва у "Біосфери" відбулося, але не катастрофічне?

– Є зниження за продуктами з високою додатковою вартістю. Зокрема, в лінійці пакетів для сміття є пакети Flexy – це продукти дорогі, технологічні, лінія їх виробництва завантажена зараз на 15%. Або, наприклад, у нас різко знизилися обсяги продажу продуктів для приготування, тому що виїхала величезна кількість жінок і дітей. У сегменті базового продукту – вологі серветки, сміттєві пакети, підгузки – все працює. Ресайклінг працює максимально, знайти б лише сировину й авто.

На сьогодні обмеження є не лише у виробництві, а й у логістиці: як знайти машину, як доставити сировину та готову продукцію, як розвести її на філії по Україні. Однак це виклики, з якими стикається вся країна, і ми не самі. Ми не відвантажили 10 машин на експорт, бо просто не знайшли їх в Україні. В нас великі замовлення до Казахстану, Узбекистану... Від початку війни не можемо вивезти неабиякий обсяг до Монголії – ринок, на який ми зайшли ще до війни й активно його розвивали. А тепер не можемо знайти спосіб доставити туди продукцію, навіть за будь-які гроші. Азербайджан, Грузія, Вірменія – це країни, куди ми все-таки постачаємо продукцію, плюс Європа. А ось країни далі, на жаль, є дуже складним завданням "із зірочкою", і ми його вирішуємо.

– У чому та де основна проблема?

– Шлях дуже складний: там перевантажили, там – пором, кілька кордонів... Грубо кажучи, до Казахстану трак тепер іде місяць. І якщо, наприклад, раніше вартість машини була на рівні $6-7 тис., то зараз уже $17 тис. Це практично вбиває наш бізнес, але для того, щоб утриматися на ринку та виконати свої зобов'язання як надійного постачальника, ми готові платити і стільки. Власники машин розуміють, що надане нам авто їхатиме до Казахстану й назад у циклі одного місяця. Тому вони кажуть, що краще здійснять п'ять поїздок до Європи, на перевезення з якою також дефіцит, ніж дадуть нам машину на місяць.

Плюс проблеми з завезенням сировини... Усі ці процеси, які раніше були налагоджені, сьогодні – виклик, кожна машина – це виклик. Крім того, подорожчали запчастини, певні розчини та хімія, яка використовується для певних виробництв.

Нещодавно ми вперше за три роки після перерви на COVID-19 узяли участь у виставці PLMA "World of Private Label" в Амстердамі. Було багато людей і великий інтерес до нашого виробництва. Але всі були вражені: "Ви працюєте? Як ви можете працювати у країні, яка воює?" І коли дізнаються, що ми працюємо цілодобово та випускаємо продукцію, вони шоковані. Тому що в їхній парадигмі – "війна – небезпека", співробітників вивезли, й ніхто не працює. А ми працюємо. І навіть розраховуємо на серйозні контракти завдяки нашим заводам на заході Україні, де все-таки легше. Розвиватимемося на своїх площах. Слава Богу, в нас не постраждали та не зруйновані заводи та склади.

Основні збитки – це падіння ринку вдвічі-втричі, за окремою продукцією – вп'ятеро, але якщо говорити в середньому, то ринок обвалився удвічі. А потужності були заточені на інший обсяг, структури – на розвиток, і це все зараз потрібно привести у відповідність до попиту та синхронізувати, що ми й робимо.

– Ми готувалися. Я не поїхав на зустріч із президентом, вважав, що мені треба залишитись у Дніпрі. І саме ввечері напередодні війни ми обговорювали з менеджментом компанії перевезення частини обладнання на захід України та перевантаження товарів. На цей момент практично повністю були готові бомбосховища: їжа, світло, генератори, пальне, харчування, дитячий куточок... Ми повісили телевізор, і коли працівники спускаються, показуємо комедії, щоб зняти стрес. Було проведено навчання, як вимикати обладнання, якщо будуть тривоги й потрібно спуститись у бомбосховище. Тож загалом я задоволений, тому що ми зробили більше, ніж не зробили. Не можу дорікнути ні собі, ні команді. Все, що ми зробили, має зараз свої плоди.

Проте перекинути наше складне виробництво ми не можемо. На це може знадобитися близько двох років і потребувати величезних витрат. Ми лише цього року запустили найпотужніше сучасне виробництво нетканого полотна у Дніпрі, яке не можна просто так вимкнути. Неконтрольоване зупинення може вивести з ладу обладнання вартістю EUR8-10 млн, тому працівники й задіяні на виробництві подобово. Це хоч і маленький, але подвиг, виробничий подвиг. Завдяки цьому ми повністю інтегровані: ми маємо нашу гранулу – ми робимо сміттєві пакети, ми маємо нашу нетканку – виробляємо вологі серветки, які зараз принципово потрібні країні, тому що багато людей обмежені в доступі до води, зокрема й на передовій.

Вважаю, що ми на трудовому фронті, й розуміємо всю відповідальність. Пишаюся нашими працівниками, нашою роботою. Тому що я перелічив вам проблеми, хоч і не все назвав. Повернути гроші від мереж, наприклад, було складно. Наразі вони почали більш-менш платити, але не всі. І багато втрат, пов'язаних із втратою бізнесу нашими партнерами на окупованих територіях. Кілька мільйонів доларів ми втратили.

Але найголовніше – це люди, це складний технологічний процес, це обладнання, виробництво, склади. Це зараз заповнюється, а гроші – заробляються.

– Я правильно почув – мережі почали платити?

– Так, мережі трохи оговталися, пішли платежі. Але з кількома мережами через позицію їхнього менеджменту ми судитимемося. Залишити це просто так не можемо собі дозволити.

До війни ми мали стратегію: "Біосфера" є у всіх мережах, скрізь має домінувати. Зараз ситуація, коли дуже важливо зберегти гроші, ресурси, ефективність з урахуванням зростання вартості сировини, паливної складової... Тому певний час не працюватимемо з усіма мережами, але збережемо компанію. Думаю, через два-три роки в ці мережі (які не платять) прийде інший менеджмент, і відносини поновляться. Називати ці мережі поки що не буду.

– І все-таки, як я зрозумів, у рейтингу ваших проблем на перших місцях логістика.

– Так, експортно-імпортна. Ми всі знаємо про те, які гігантські черги траків із безмитним та безПДВ-ним товаром, машин тощо в Україну.

Щодо пільгового імпорту, то, як то кажуть, добрими намірами вимощена дорога до пекла. З одного боку, зрозуміло, що уряд був занепокоєний тим, як наситити ринок України продовольчими та іншими товарами, бо було дуже багато руйнувань. Але з іншого – це створило величезну загрозу для українського виробника, за яким стоять співробітники та дуже велика кількість виробників сировини, обладнання, постачання тощо. В нас 2,5 тис. співробітників, за нами – 100 різних постачальників. І що ми отримали внаслідок таких нововведень? Мережі самостійно безпосередньо без мит, без ПДВ закуповують імпортну продукцію, ставлять її на полиці, а українському виробникові кажуть: "Знаєте, ви не потрібні". І не платять нам, а спрямовують гроші на купівлю валюти. А якщо нам не заплатили, то нам нічим розрахуватися з нашими постачальниками та співробітниками. В результаті 10-15 тис. співробітників та членів їхніх сімей у всьому нашому ланцюжку залишилися без засобів для існування, а держава має витратити гроші на їх утримання та соцвиплати. Але держава каже, що підтримуватиме мережі, які й так запрацювали: ось вам гроші, закупіть іще товару. Це шлях у нікуди, ефект доміно.

Було би правильним, якби держава сказала мережам: "Тримайте 1 млрд грн, але цільове використання та пріоритет – оплата українським постачальникам за борги". Тому що багато мереж сказали, що всі заборгованості, які були до війни, вони заморожують і колись вирішать, а зараз починають працювати з чистого аркуша за короткою відстрочкою. В результаті в нас 300 млн грн такої простроченої заборгованості, якою компанія не може оперувати в умовах відсутності кредитування на сьогодні. І хоча були декларації, що буде якесь фінансування, гранти – немає нічого. Точніше, є дірка у 300 млн грн. І це в ситуації, коли й так сильно збільшено терміни постачання сировини та експортної продукції, зростає багато інших накладних витрат, наприклад на пальне (іще спробуй його знайди!).

І порівняйте нас із європейськими компаніями, з їхнім доступом до дешевих грошей, ефективністю та відсутністю воєнних проблем. Купуй у них – не хочу. Але тоді за що ми воюємо? Через рік такої роботи виробництва буде нуль, і країна перетвориться на дотаційну зону, якій світові донори даватимуть гроші, а ми купуватимемо все за кордоном і повністю цей імпорт проїдатимемо. Людям буде що їсти, але чи буде де працювати? Держава не годуватиме їх вічно, треба запускати бізнес. Це ключове завдання, яке зараз стоїть перед урядом: виважена, правильна, мудра політика, стратегічно спрямована на розвиток внутрішньої економіки, внутрішніх виробництв, їх запуск, стимулювання та підтримку. Інакше просто не буде виходу.

– Дехто перейшов: "Епіцентр", "Сільпо", але точної статистики ми не маємо. Ми самі не переходили – не повелися (сміється).

– Я так розумію, що це теж для вас проблема, бо незрозуміло, як відшкодовуватиметься ПДВ у такому разі?

– Тут питання в тому, що або всі переходять, і тоді вся модель по-іншому будується, або не переходить ніхто, тому працювати у подвійній парадигмі дуже складно.

Поки що все це – як біг із новими перешкодами: ти біжиш через болото, бруд, дощ, а тут тобі раз – іще рюкзак із 20 кг зверху, а тут ти ще маєш на одній ніжці стрибати, а тут уже не бігти, а плисти... Такої кількості викликів для українського виробника точно не було ніколи. Але я впевнений, що ми впораємося.

Я розумію, що коли розпочалася війна і все враз упало: товару немає, а гуманітаркою всю Україну не забезпечиш, – вирішили дати ринку паузу. О'кей, зробили. Але тепер помилки слід виправляти.

І друге питання. Коли щось упроваджуєте – порадьтеся з бізнесом. Зберіть не якусь вигадану віртуальну раду бізнесменів, незрозуміло яких із незрозумілими бізнесами, а потужних грамотних виробників, лідерів галузі, інфраструктури, великих виробництв з експортним потенціалом, що залишилися на сьогодні. Зберіть і запитайте: "Які бачите ризики такого рішення? Що для вас добре, що погано? Ми робимо це на два місяці, але готові вам компенсувати, коли все збалансується".

На жаль, такого діалогу немає. Чим реальний бізнес підтримали? Хіба що перевірок не було, дякую. А решта?

Або візьмімо ситуацію з імпортом машин. У країні втрачено 200-300 тис. авто, людям потрібно заповнити їх і чимось їздити, але впевнений, що питання можна було вирішити в інший спосіб. На кордонах у чергах стоїть величезна кількість уживаних машин, не лише за EUR3-4 тис., а й вартістю за EUR100 тис. і більше. Це вбиває офіційних імпортерів, руйнує економіку та ставить велике репутаційне питання. Адже поляки для всіх нас дали притулок, а що бачать? Як ми веземо гігантську кількість дорогих машин... І ніхто ж не відміняв великі групи компаній-автоімпортерів, які всі ці роки будували бізнес чесно, "по-білому".

Порадьтеся з бізнесом, порадьтеся з експертами. Вони також патріоти, професіонали. Питання, які зараз виникли, можна було передбачити й опрацювати. Причому ця дискусія тривала б день-два, а виробили б класні рішення. А так отримали величезну опозицію в особі офіційних імпортерів, які вклали гроші, привезли авто, заплатили податки, а тепер ці машини коштують на 20% дорожче й нікому не потрібні. Що з цими компаніями, що з їхніми працівниками? Отже, це системне питання відсутності дорадчої функції держави з експертним середовищем в ухваленні таких важливих рішень.

– У нас зараз просто імпорту більше, ніж експорту – співвідношення десь 80 до 20, тож для нас це не так критично.

– На жаль, так. Але їх також можна зрозуміти. Банки, можливо, й готові кредитувати, але бенефіціари, власники бізнесу, на жаль, не можуть відповісти за збереження своїх активів, якщо завтра прилетить і все зруйнується, або якщо підприємство розташоване на окупованих територіях. Як вони можуть відповісти перед банками, якщо це сталося не з їхньої вини? Тож, гадаю, тут колапс взаємних гарантій і зобов'язань. І вони ніким не страхуються – страхові компанії не беруть таких ризиків.

– Я не проти такої ініціативи щодо споживчих кредитів, бо, на жаль, в Україні величезна кількість зруйнованих квартир і будинків, машин та іншої техніки, на купівлю яких вони залучалися. Сьогодні люди ніяк не зможуть виплатити й обслужити ці кредити. Плюс схожі проблеми бізнесу. Це така купа проблем, які поки що незрозуміло, як вирішувати, але вирішувати треба буде.

Розумієте, люди заради чогось і якось мають повернутися і залишитися тут. Ті, хто поїхав, і ті, хто зараз втратив житло. А це лише робота. Так, тяжка. Так, із потом і кров'ю все відновлюватиметься і відроджуватиметься, як Фенікс із попелу. Й тому тут має працювати український бізнес. Ми сперечаємося з цього питання з моїми колегами-бізнесменами, але я вважаю, що має бути захист і має бути певна протекція українським виробникам.

- Спільно з французькою Groupe Lemoine ми маємо завод в Естонії, який випускає ватну продукцію. Ми у нього інвестували 11 млн євро. Знаєте, не дуже цей завод допомагає нашій групі. В Україні зараз парадигма "у нас війна": просто в параної б'ємося за кости, ефективність, людей та сировину... А там війни немає, там жорстка конкурентна боротьба, треба вкладати у маркетинг – це інший світ. Нам зараз із нашим менталітетом буде дуже складно там конкурувати та виробляти правильні стратегії.

В Україні потрібні гроші іншого порядку на відновлення. У мене на сьогодні 300 млн грн заморожено прострочених платежів — це EUR10 млн. І як мені допоможе естонський завод, який має свої нормативи та ефективність, у якого партнер - французька Groupe Lemoine, кредитування європейських банків з жорсткими ковенантами... Єдине, що я можу, – продати свою частку, взяти ці гроші та рятувати український бізнес. Я про це теж думав. Але мені так шкода – такий гарний завод, європейський бізнес, експортна орієнтація… Ми там майже рівноцінні партнери. Тому тримаємось та шукаємо інші рішення.

- Хлопці з "Укрзалізниці" нас чудово знають. Тож якби наш товар їм був потрібен, вони б обов'язково до нас звернулися. Хоча ми й так їм передаємо продукцію благодійно.

Зверталися до Червоного Хреста, там теж якийсь мізер. Хоча пояснювали їм, що купуйте тут, в українського виробника. Тим самим ви стимулюєте внутрішню економіку, даєте життя та зарплати українцям. Це все буде на місці - швидко, чітко. У нас кілька складів, які готові доставити продукцію куди завгодно. Сьогодні мені товариш написав, що ніби Червоний Хрест узяв і нашу продукцію - підгузки... Приємно бачити, що якісь проекти на сьогоднішній момент починають іти. Хоча це, звичайно, крапля у морі – менше 0,5% того, що у нас купують.

- По людях. Зараз для багатьох кадрова проблема теж стоїть гостро, зокрема, питання броні.

- Здебільшого ми вирішили це питання, хоч і не всім ключовим співробітникам дали бронь. Безумовно, державі теж потрібні кваліфіковані військові, проте трудовий фронт також потребує кваліфікованих спеціалістів. Тому знаходимо розуміння.

Звичайно, сильне обмеження, що багато наших співробітників не можуть виїжджати. Але у мене така можливість є, плюс більше 50% топ-менеджерів нашої корпорації - жінки. У мене була навіть доповідь в одній жіночій бізнес-організації на цю тему, скільки у нас топ-менеджерів-жінок. Тому зараз кльово: жодних обмежень, вони можуть виїжджати, якщо хочуть. Тільки їх не примусиш! Я їм кажу: "Їдьте, відпочиньте і переключіться - Україною, за кордон. Провітріть мозок та думки, бо вже три місяці це все триває". Потрібно перемикатися, потрібно в собі культивувати розуміння того, що життя продовжується. Інакше складно приймати правильні управлінські рішення, бо решта світу, на жаль, не така, як Україна. Він не воює, не сидить під обстрілами, і там рішення ухвалюються по-іншому.

- Так, такими і залишимось. Пишаюся нашим містом!

- Так, там (у Донецькій обл. – ІФ) можуть бути питання, але до нас їх немає.

– Для нас оптимальною була ситуація, яка була перші три місяці: курс стабільний та зрозумілий. Наша сировина у списку критичного імпорту, і я вважаю, що для критичного імпорту правильно утримувати стабільний курс, тоді як для некритичного він може бути іншим.

Зрозуміло, що для мене як для імпортера чим менший курс, тим краще, а як для експортера – чим вище, тим краще. Але за балансом імпорт/експорт, звичайно, стабільний курс на рівні 30 грн/$1 - це добре.

Разом із тим, рішення НБУ щодо курсу для розрахунків картами за кордоном, чесно кажучи, здивувало. Оскільки для наших співвітчизників, які перебувають за кордоном (жінки, люди похилого віку та діти) це буде додатковий тягар при розрахунках за товари першої необхідності. Мені здається, проблему схем зі зняттям готівки за кордоном можна було вирішити іншим способом. Тому я таки за певні обмежувальні заходи.

- Протягом останніх кількох років ми з Іриною Нестеренко, міноритарним акціонером "Біосфери", володіли близько 25% австрійського холдингу, який, зокрема, володів російським бізнесом. Я як бенефіціар брендів, які мною були придумані, і в т.ч. "Біосфера", давав їм можливість працювати із цими торговими марками.

Там гігантська країна. Ми мали лідерські позиції із нашими брендами, не порушуючи жодних законів. Круто, коли твій бренд – лідер у країні, де хочеться, щоб ми, українці, домінували. Наша українська ТМ "Фрекен Бок" була брендом №1 там.

На сьогодні моя з Іриною частка продана повністю австрійському холдингу, а той продав частину своєї частки, 5%, російському громадянину, який зараз керує цим бізнесом. Він, по суті, є керуючим партнером, його найняли стабілізувати ситуацію та продати бізнес. Українська сторона не має жодних юридичних стосунків чи прихованих бенефіціарів.

У березні цього року ми вийшли із бізнесу, забрали бренди. Вірніше, виробництво наших брендів у РФ мало повністю припинитися 30 травня, а до 15 червня повинні були бути розпродані всі стоки і повністю припинено роботу з нашими марками. Але вони затягли цей процес ... На жаль, прямого впливу ми вже не маємо, тільки непряме. Я зроблю все можливе та неможливе, щоб припинили продавати та виробляти наші бренди до 15 червня. Я та компанія "Біосфера" не отримуємо жодної вигоди від цього. Нічого, окрім токсичності.

Ніхто із моїх співробітників не веде комунікацій із ними. Спілкування неможливе з кількох причин, і насамперед із моральних. Неможливо бути і нашим, і вашим. Неможливо всидіти на двох стільцях, ризикуючи всім: бізнесом, репутацією. Це ще й питання совісті. Наприклад, Groupe Lemoine, наш партнер з естонського заводу, вела бізнес із російським холдингом. Я написав листа бізнес-партнеру: "Я прошу вас, неможливо продовжувати торгувати, прошу припинити. Я як акціонер в Естонії наполягаю, щоб ми припинили торгові відносини з РФ". Так, ми втратили 50% завантаження за рік, але ми це зробили.

Я розумію, що мене ще будуть намагатись зачепити, звинуватити, що ось, мовляв, товар продається десь на Сахаліні. Якийсь час таке ще можливо. Але потрібно зрозуміти, що це стоки, адже країна величезна, і всі ці процеси відбувалися до війни, коли це не було порушенням закону. А зараз – все, у цьому бізнесі поставлено крапку.

Подивіться, як йдуть із російського ринку західні компанії. Вони шукають покупця, закривають усі ресторани та вісім місяців ще платять зарплати російським співробітникам, а там, наприклад, 10 тис. осіб. Але я не можу собі такого дозволити, і австрійський холдинг цього не робитиме - платити російським співробітникам. Тут дуже вразлива тема. Ми діяли акуратно, щоб у нас не забрали наші бренди.

- А що у Білорусі?

- У Білорусь ми не постачаємо продукцію з перших днів війни. Трохи постачала Росія, зараз розпродаються стоки і все.

- Про внутрішній ринок. Ви сказали, що він упав удвічі.

- Так, удвічі.

- У продуктах харчування ситуація інша: люди хочуть себе іноді побалувати чимось смачненьким через стрес. А в наших базових продуктах – сміттєвий пакет, губка для миття… Від якоїсь продукції споживач може відмовитися. У нас впав продаж фольги, пергаменту, рукава для запікання, продукції для дизайну, декору та для столу… Це все обвалилося, бо не до свят. Жінок удома немає, країна чоловіків.

Зрозуміло, що половина України не поїхала плюс західні області густо населені, і Київ зараз повертається. Ринок відновлюватиметься, але де гроші брати? Адже багато хто втратив роботу. Вважаю, що ми як мінімум втратимо вдвічі, а потім, можливо, ще близько 20% - тобто приблизно 40% від довоєнних обсягів.

- За споживчими уподобаннями не погоджуся. Кінець 90-х – це дуже низька споживча культура з погляду необхідності номенклатур. Люди вже, наприклад, звикли до того, що є порошок для кольорового та білого, є ополіскувач. Що ти сміття кидаєш у пакет, а тут у тебе – губка, тут – серветка, є паперовий рушник, туалетний папір. Так, ти купуєш меншої вартості, але культурні та споживчі звички - від них дуже складно відійти. Люди вже не будуть газеткою викладати відро для сміття, а використають для цього сміттєвий пакет.

Зрозуміло, якщо раніше вологі серветки коштували 100 грн, то зараз можна знайти по 30 грн. Якщо раніше витрачали 1000 грн, то зараз витрачатимуть 200 грн. Однією губкою митимуть не два тижні, а місяць, наприклад.

Проте потихеньку ринок відновлюватиметься. У нас є напрямок Biosphere Professional, який обслуговує готелі та ресторани. Спочатку напрям впав уп'ятеро, а зараз уже десь 40% від довоєнного, хочуть дійти до 50%. Тобто вже вдвічі зростання. У Києві зараз дуже багато людей, вони скучили за спілкуванням, відпочинком – літо ж!

Але Одеса – убитий сезон, на жаль. Бердянськ, окупований Херсон, важкий Миколаїв, Запорізька область, Маріуполь, Донбас - величезна кількість знищених міст! Це все були наші споживачі.

У нас друга нога, яка допомагає стояти, – це експорт. Але зараз це десь 20% від основного обсягу. Ми хочемо, щоб упродовж п'яти років це було 50/50.

- Кінець 2022 року.

- У будь-якому разі це нескоро. Як це впливає на ваші бізнес-рішення?

- Тільки одне – нам потрібне дублююче виробництво за кордоном. Тому що виконувати експортні контракти та розвивати експорт із України з такими обмеженнями ми не можемо. Ніхто не буде з нами рахуватись. Мій близький товариш Володимир Лемперт, "Спецтехоснастка" - вони роблять не тільки прес-форми, але ще й найскладні деталі для Mercedes, Land Rover і так далі. Так от він сказав, що як тільки почалася війна, йому відмовили відразу у всіх поставках. І для мене зараз завдання – винести дублююче виробництво у мирну Європу.

Ми не забиратимемо зараз з України ключові виробництва – вони принципово потрібні тут. Наприклад, підгузки тут потрібні, нетканка, всі засоби гігієни, які ми робимо, потрібні тут. Але дублююче виробництво нам потрібно створити, тому що ми зараз активно працюємо з 15 країнами і хочемо ще як мінімум з 20. Це виробництво має бути, швидше зв все, у країнах, близьких до України, щоб ми могли експортувати нашу нетканку для його потреб та виїжджати туди час від часу, щоб контролювати. Тому Польща, Словаччина, Румунія, Туреччина, Литва – ось країни, на які ми сьогодні дивимося. Може, когось купимо. Деякі банки навіть виявили бажання взяти участь, бо це купівля активів за кордоном, а не в Україні.

Ми також розглядаємо зараз можливість придбання парку автотранспорту – близько 10 траків. Враховуючи сьогоднішні обмеження щодо логістики, ми, швидше за все, змушені будемо це зробити.

- По Україні?

– І по Україні, і за кордоном. Чому "АТБ" такі молодці? У них свій автотранспорт: чудові водії, патріотичні, сміливі. У Бориса Шестопалова свій автотранспорт і він ще закуповує. Автотранспорт є зараз найважливішим фактором стабільності, надійності та взагалі життєдіяльності компанії.

Все інше залишається таким самим: покращувати якість, бути лідером ринку, найкращим надійним постачальником для мереж та наших споживачів. У цьому лояльність та відданість споживачів нашим брендам, наша гордість та гідність.

- Думаю, що як керівник та як лідер компанії свою роботу на "четвірку" зробив. Ми достатньо говорили з топами компанії про можливу війну, як ми можемо далі підлаштовувати бізнес.

Чому не на "п'ятірку"? Готуватися до цього можна було б раніше або придбати ще один актив у Європі. Ми хотіли купити кілька компаній-лідерів за кордоном протягом трьох років, дивилися на кілька компаній у Польщі, Туреччині, але цього так і не зробили.

З перших днів війни я був включений 24 години у бізнес і перебував у Дніпрі, і справді вважаю, що робив максимум – і з погляду комунікації зі співробітниками, і з погляду прийняття рішень. Потім переїхав до Львова та забрав із собою кілька ключових топ-менеджерів. Там ми вже зробили другий офіс, який став, по суті, хед-офісом, але ключовий виробничо-логістичний офіс залишився у Дніпрі.

Ніхто з топ-менеджерів ключового рівня не поїхав, усі залишилися на своїх місцях, розуміючи відповідальність перед компанією. Це моє велике щастя як власника, як управлінця, що ніхто... - не знаю, чи підходить слово - не зрадив, не відвернувся. Були неприємні моменти по людях другого-третього ешелону, але це навантаження просто лягло на моїх прямих колег.

Так що, мабуть, основна заслуга - це підбір таких людей, які в цей складний час змогли впоратися з викликами, бо якби не було їх, то хоч би як я мотався по країні і як би у мене дим з голови не йшов, я нічого сам не зробив би. Тому вся наша команда просто приголомшлива, всі на своїх місцях та зробили роботу на "відмінно". Був страх, була невпевненість, але "Валерійович тут, Валерійович не поїхав, не втік" - і всі потім заспокоїлися. Потім було "ось якщо буде перший "приліт", їхатимемо" - адже знаєте, як кажуть. Але ми працюємо, робимо продукт, який потрібний і важливий. І ніхто нас звідси не вижене.

Хоча так, буває складно. Неподалік Фастова був "приліт" по залізничній інфраструктурі, і у хлопців там був шок. У Дніпрі було кілька, на Хмельниччині біля Летичева… Щоразу, коли тривога, я молюся, щоб наші співробітники, близькі та виробництво не постраждали.

Ми співробітників розділили на таких "crisis buddy": 12 ключових топ-співробітників компанії взяли собі в партнери buddy (з англ. "приятель, друже"). І коли щось відбувається, у нас одразу перекличка, і кожен відповідає за свого buddy: якщо що, одразу дзвонить, дізнається, які нюанси, питання. У нас корпоративний чат, в якому ми публікуємо всі новини компанії, обмінюємося інформацією, допомагаємо одне одному, розповідаємо, як і що.

Можливо, можна було б зробити і більше, але те, що ми зараз працюємо, виготовляємо продукцію, відновлюємо свої обсяги – ми робимо неможливе. "Біосферою" пишаються у світі. Ми були на виставці в Амстердамі, так з багатьох країн підходили та дивувалися: "Біосфера" - ми думали, ви не приїдете. Ви працюєте? - Боже мій! Ви герої! Українці такі сміливі, brave!"

John Dou