Чому Україна для Європи не союзник, а лише партнер по інтересам

28 сентября 15:52ЛІГА.Блоги

Поки що нас в ЄС сприймають як дивного сусіда, який дуже хоче жити в чистенькому кондомініумі, але не готовий при цьому усвідомлено дотримуватися всіх правил гуртожитку.

Громадська революція в Україні, яка розтягнулася на роки і ніяк не може закінчитися, перетворилася на своєрідну кантівську річ у собі. Коли мета – не успішний фініш, а процес. Ці нескінченні перетворення заважають поглибити інтеграцію з ЄС. А також сильно ускладнюють реалізацію реформ всередині держави. Начебто і хоче душа в рай, та гріхи не пускають.

Це проста психологія економіки. Бо після війни завжди настає мир, і тим, хто звик воювати, треба вчитися домовлятися між собою, направивляти свою бурхливу енергію в мирне русло. А це дуже складно.

Тому й через десятиліття після розпаду радянської імперії, для багатьох боротьба - це спосіб життя. Ворога наші радикальні співгромадяни готові бачити у всякому інакомисленні. Із заходу на схід і в зворотному напрямку по Україні вітер непримиренності жене хвилі народного гніву, гримлять вуличні марші та гасла.

У Європи до нас маса претензій. І переважаюча з них - в Україні грубо зневажаються права і свободи людини, а верховенством права найчастіше цинічно нехтують.

Наші іноземні партнери, в першу чергу європейські, хочуть торгувати з Україною, але побоюються інвестувати. Тому що також не відчувають ніякого довіри до пропонованих владою гарантій. Тому що гарантій по суті ніяких і немає. Поки Україна, на їхню думку, - країна, в якій кожен тягне дишло закону в свою сторону. А благі передвиборні обіцянки правителів різного рівня на чолі із самим «гарантом Конституції», у переважній більшості залишаються виключно в передвиборних агітаційно-пропагандістських матеріалах.

Жорсткій критиці піддається теж не проведена до кінця судова реформа, а також так і не ліквідована корупція в судах. Це, підкреслюють в Євросоюзі - пряма спадщина радянської системи. Викориніти її - значить в тому числі і встановити цивільний контроль за силовими і правоохоронними органами. Але поки в Україні сила - вище за будь демократій.

Україна підписує з Європою різні домовленості і угоди, які є «розминкою» перед рухом до членства в ЄС. Але і ці попередні, пробні, угоди у повному обсязі не виконуються. Наприклад, ті ж самі Угода про асоціацію та Угода про вільну торгівлю.

А, може бути це така тактика –на шляху до ЄС спеціально не тиснути на газ «на повну»? Тому що входження до Європи може стати грандіозним катаклізмом і для вітчизняної влади і для всієї України: занадто вже різниться рівень життя, стандарти товарів і послуг, зарплати людей і ціни. Зовсім скоро, прогнозує NEW KOBZAR, відчуємо це в прямому сенсі на власній шкурі – оскільки тепер вартість газу у нас як в Європі. Взимку буде весело.

В будь-якому випадку, навіть незалежно від швидкості інтеграції до ЄС, чим раніше ми почнемо наводити лад у власному домі – тим краще. Поки ми не станемо будувати, а не воювати, поки не реформуємо в першу чергу свій життєвий уклад, до тих пір не буде в Україні успішних і реалізованих в повній мірі реформ. Можна багато разів, раз в чотири роки, оголошувати про початок маси безумовно необхідних країні політичних, соціальних і економічних змін, але поки нічого не доводиться до кінця.

Україна залишається країною переможної корупції, а не закону, кумівства, а не професіоналізму. Стратегія вступу до ЄС гине в невмілої тактиці політиків. Ані Порошенко, ані Зеленський не зробили потрібні кроки, щоб вилізти із сипучих пісків корупції і встати на твердий шлях логічних економічних реформ. Всі економічні реформи зводяться до підвищеного оподаткування та постійних перевірок тих, на кому по суті поки що і тримається Україна - на представниках середнього і дрібного бізнесу.

Шо нинішня, що попередня українська влада, коли їй прямо говорять про її недосконалості й недоробки, сором'язливо відводить очі, замітає сміття під скатертину, але при цьому продовжує ховати карти в рукав, відчайдушно мухлюючи з бізнесом.

Ми ненадійні як підлітки, які не зуміли за 30 років незалежності стати дорослими.

Поки нас сприймають як дивного сусіда, який дуже хоче жити в чистенькому кондомініумі, але не готовий при цьому усвідомлено дотримуватися всіх правил гуртожитку. Його з сім'єю пустили трошки поквартіроваться, а він в 12 ночі включає на повну важкий рок, запрошує до себе додому незрозумілих громадян зі зниженою соціальною відповідальністю (точно як Шаріков у квартиру профессора Преображенського у «Собачому серці»). А також регулярно дуже голосно з'ясовує з дружиною стосунки на підвищених тонах, іноді доходить і до бійки.

Зрозуміло, що таких сусідів Європа не хоче. Гарантія нашого перебування у гуртожитку в ЄС визначається правилами цього гуртожитку.

Але навіть в самому кращому випадку Україна для Європи поки не союзник, а тільки лише партнер по інтересам. Якщо союз має на увазі спільність ідеології, то партнерство - вигоду. На жаль, у випадку нашої країни потенційні вигоди нівелююься відсутністю гарантій надійності та передбачуваності вчинків.

Варто згадати і той факт, що без строгості в цьому райському європейському кондомініумі нікуди. Не так давно ЄС підняв питання з Польщею. Конфлікт виник внаслідок небажання нашого ближнього західного сусіда виконувати деякі рішення Суду ЄС, що стосуються положення ЛГБТ в країні. І тепер за це Польщу карають – перш за все, матеріально. Тому що закон для всіх країн там єдиний - в Європі ніхто не буде відчувати розуміння і емпатію з приводу національного менталітету.

При цьому нинішній стан всередині України - з відсутністю соціальних ліфтів і корумпованою верхівкою, з розділеним суспільством, готовим злитися, але не будувати, цілком влаштовує українських політиків.

Адже керувати таким народом простіше простого – економічне становище людей дуже важке, різні верстви суспільства зазвичай не вміють домовлятися. Принцип використовується тут простий і випробуваний століттями: розділяй по кастам, класам - і володарюй.

Обіцяй поліпшення, але не давай їх. Зовсім як тому ослику, якого приманюють морквиною, підвішеною перед носом, аби йшов. Цьому осликові іноді дозволяють брикатися, але тим часом навалюють на спину все більше і більше вантажів.

Те, що вибудовує саме така держава, в цивілізованому світі класифікується як азіатчина. Варто пам'ятати, що ослик рано чи пізно може так брикнути, що на землю полетить і поклажа, і сам їздець. І господареві падати зі спини обманутого осла буде дуже боляче, а до ЄС він так і не доїде.

John Dou