"Якось хлопець лежить, каже: не можу повернути ногу. Дивлюся — ноги немає"

21 марта 07:05 Gazeta.ua
Фото: Ельдар САРАХМАН
— Наші лікарі виїжджають на лінію зіткнення. І потрапляють під кулі. Юрій Юрійович — наш кращий хірург. Отримав поранення на полі бою. Артему прострелили ногу. Він поранений з медичною сумкою допомагав воїнам, — говорить російською 53-річний Сергій Риженко, головний лікар Дніпропет­ровської обласної клінічної лікарні ім. Іллі Мечникова.

Сюди доставляють тяжкопоранених бійців із передової. За понад тисячу днів війни тут поставили на ноги більше 2200 "важких" воїнів.

Зустрічаємося із Сергієм Риженком у Дніпрі 10 березня. Він запрошує в прес-центр лікарні заступника головного лікаря Юрія Скребця й хірурга Артема Провалова. Вони поспішають на ранковий обхід.

— Коли вперше їхали допомагати "швидкій", думали — вже перемога. Донбас — наш. Це було до Іловайська. Заїхали аж під аеропорт у Донецьку. І тут почалося, — згадує 46-річний Юрій Скребець. Має козацький чуб та вуса. Поранення отримував двічі.

— Пишуть заяви на відпустки, а самі їдуть в АТО. Відпочивати будемо, коли війна закінчиться, — каже Сергій Риженко. Просить Юрія Юрійовича провести до поранених у реанімацію. — Тільки в кабінет до себе не запрошуйте, я вас прошу, — сміється. — Сьогодні заглянув туди зранку. Волонтерський склад: військова уніформа, бронежилети.

У лікарні кілька відділень реанімації. Юрій Скребець проводить на перший поверх.

— Халат — обов'язково. Всі їх одягають: і родичі, і президент, як був. Таке правило, — допомагає в передпокої одягти медичний халат.

На поверсі кілька палат. Дозволяють зайти в одну. Тут четверо молодих чоловіків.

— Доброго ранку, — вітається Скребець. Питає, чи не проти поговорити. — Знайомтеся.

На крайньому праворуч від входу ліжку чоловік років 40 просить не знімати його. Права рука перев'язана до ліктя. Бинти просочені йодом. Має роздроблену праву ногу.

З вікон видно двір. Світить сонце.

— У Широкиному попали, — подає руку 36-річний Ігор Житник із Дніпра. Воює з кінця 2014‑го. У нього пошкоджена нога. Підірвався на міні. Чорнявий, з невеликою бородою. Служить у добровольчому підрозділі "Чорний туман". — Учора ще операція була. Діставали останнє залізо. Поранили, як виходили зайняти позиції ближче до ворога.

Якби була можливість зустрітися з президентом, то сказав би, що треба припиняти режим тиші. Бо це — втрати. У нас є сила повернути кордон. Але не треба недооцінювати ворога. Там зараз регулярні російські війська. Тому в нас має бути тактика равлика: потихеньку до мети.

У Сергія Адам'яка, 38 років, дзвонить телефон. Тримає його біля правої руки. Ліва забинтована. 8 березня з волонтеркою Юлією Толмачовою потрапили під снайперський обстріл біля Горлівки. Юлія — в іншій палаті.

— Ми в Зайцевому роздавали допомогу людям. Як верталися назад, прилетіла куля. У нас камуфльований "Мерседес". Номери Української добровольчої армії. Думаю, причина в цьому. Там півсела нашого, половина — сєпарського. Вони сидять на териконі, побачили машину, — розповідає Сергій. Він із Бердичева Житомирської області. Майже три роки возить допомогу на фронт. — Я був у броніку й касці. Розрив. Хлопок. Оглушило. Юля ззаду сиділа. Кричить: "Срочно скору". Я додав газу. Куля влетіла на рівні голови. Осколки прошили руку — перебили кістки. Навздогін по нас стріляли.

До цього 10 днів їздили по лінії фронту. П'ять разів ночували в Авдіївці на промці. Порівняно із Зайцевим там — Друга світова. Танки сєпарів б'ють по наших позиціях. Хлопці нічого зробити не можуть. Хіба це війна — з автоматами проти танків та артилерії?

Я підтримую блокаду. Вона розкрила чиряк. Якщо не побороти контрабанду, то війна не закінчиться ніколи.

— Я сам себе поранив, — каже російською 23-річний Ярослав Шевченко з Маріуполя.

Місяць тому отримав тяжке поранення через необережне поводження зі зброєю під Широкиним на Донеччині. Воює у 8-му батальйоні спецпризначення УДА "Аратта". До цього служив у батальйоні "Донбас" і 93-й бригаді Збройних сил.

— Я вже, мабуть, не годний для військової служби. Ногу погано відчуваю. Перебиті артерії та вени. Моя помилка. Дуже радий, що новачків наших не зачепило. Цього не простив би собі ніколи. Вони стояли позаду, а весь удар попав на мене.

До Ярослава приходить Іраклій, 40 років. Разом воювали у 93-й бригаді. Чоловіки вітаються.

— Он мне как брат. Я живу в Днепре, здесь женился на украинке. Сын у нас уже есть. А в Тбилиси иногда летаю, — каже Іраклій. Прізвище назвати відмовляється.

У палату заходить перукар 46-річна Ірина Жуйкова — білява, з акуратним макіяжем.

— Кого постригти? Може, поголити? — питає.

Озивається Ігор Житник. Ірина електробритвою голить йому бороду. Притримує лице рукою. За 10 хв. виходить. Її видно через прозоре вікно в сусідній палаті. Туди з лікарем на огляд заходять студенти-практиканти.

— Я не був на Майдані. Але коли росіяни зайшли в Крим, не зміг усидіти вдома, — продовжує Ярослав. — утратив більше половини друзів. У травні 2014-го Маріуполем їздила військова колона з українськими прапорами. Мій друг сказав: "Давай, беги, твои приехали". Мене це сильно зачепило. З часом хлопці змінили погляди, але залишився неприємний осад.

— Працюю по 5–6 годин у день, — розповідає перукар Ірина Жуйкова.

Миє приладдя в підсобці.

— Маю роботу й у звичайній перукарні. Але тут трохи по-іншому. Як починаються власні проблеми, відкидаю їх. Бачу, які важкі поранені, і розумію: мої негаразди — ніщо. Ти ще стогнеш? Бери себе в руки і йди. Тут люди без рук і ніг. Якось хлопець лежить, каже: не можу повернути ногу. Дивлюся — ноги немає. А він думає, що вона не повертається.

У мене два сини. Їм теж говорю: нема чого жалітися. Сюди варто водити молодь, яка розбивається на машинах чи ще якісь дурниці робить. Щоб розуміли цінність життя.

— Хлопцям важко, болить. Стараємося все акуратно робити. Дівчата-медсестрички помагають. Хочеться, щоб війна закінчилася вже сьогодні. Щоб дітей не вбивали, не ранили. 1997 року народження, а без рук, без ніг. Це страшно, — каже санітарка 69-річна Валентина Завалипіч.

— Пока Кремль не сгорит, война будет, — говорить Іраклій.

Виходить із палати на час, поки лікарі проводять огляд.

— Як Порошенко приїжджав, нас не було. Дівчата казали, що дякував. Відвідують хлопців і міністри різні. А волонтери скільки помагають — і медикамен­тами, і обладнанням, — розповідає російською медсестра 32-річна Тетяна Батура. — Потік хворих дуже великий. Облич не запам'ятовуємо. Вітаються, оклигали — і добре.
Читать далее
«Начало конца Евровидения»: как эксперты оценивают запрет Киева на въезд Самойловой

Вице-премьер Украины Вячеслав Кириленко заявил, что Россия сможет принять участие в конкурсе «Евровидение-2017», только если будет выдвинут другой представитель.

07:38 Народний корреспондент
Для начинающих водителей введены ограничения сроком на два года

Правительство России внесло изменения в Правила дорожного движения, которые устанавливают ограничения в отношении водителей со стажем менее двух лет. Ограничения, в частности, касаются возможности буксировки других механических транспортных средств, перев

07:34 Lenta.ru
В Киеве участились случаи жестокого обращения с детьми: что грозит бездушным родителям

Малышей бьют, бросают без еды и оставляют на улице

07:33 Сегодня.ua